В который раз меня судьба не балует
Опять удар, но я ещё стою.
А подари удачу мне хоть малую,
Я от восторга даже запою.
Но без меня моя судьба обходится
Теперь мне рок определяет путь
А мне глотнуть немного счастья хочется,
А мне б надежды капельку вдохнуть.
Но жизнь ко мне спиной поворотилася,
Ей дела нет до всех моих невзгод.
Вот и любовь уже со мной простилася,
Ушла бросая камни в огород.
Ну почему живу я неудачником,
Я не ловчила, и не ловелас,
Живу трудясь, живу не праздным дачником,
А вот судьба со мною развелась.
Мечта в туманной дымке расплывается,
И без огня, мой охладел очаг,
Взываю к милости но только откликается
Зло человечье в матерных речах.
Корабль штормит, судьба меня не балует,
И я в густом тумане как в бреду,
Иду, иду скользя по мокрой палубе,
Чуть крен сильней и за борт упаду.
Николай Токарь
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 9120 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Похоже "попал" ты,Николай, в ситуацию...
Держись, старина, и три к носу - и не такое видели. Всё наладится,Коля, не переживай. С уважением, Михаил. Комментарий автора: Да нет, Мишенька, всё в порядке. Похандрил немного. С кем не бывает.Спасибо за участие. С уважением!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
